Вічний двигун)

Сьогодні на уроці в недільній школі я запитала в своїх дітей (5-6 років), чи можуть нам чимось допомогти ляльки, чи можуть вони нас зрозуміти, почути. Відповідь мене просто приголомшила. Одна дівчинка сказала: "ні, тому що в них немає серця!". І це "загрузило" мене на цілий день. Навіть, зараз про це думаю:). Висновок - не рухається, не розуміє, не допоможе, бо "не має серця"...Хм...Серце - як вічний двигун. Ну, правда ж! Поки воно стукає - ми живі. Ходимо, говоримо, думаємо, любимо. Чи не так? Чи, на справді, поки воно стукає - ми...просто не звертаємо на нього уваги? Маючи серце, ми також можемо бути мертвими. Коли не розуміємо, не співчуваємо, не маємо жодних переживань стосовно інших. Таких називають "безсердечними". Хоча, серце в них все-таки б'ється. Якщо серце порівняти з двигуном, то, в такому випадку, він працює "в холосту"... Як же часто моє серце даремно витрачає "пальне"! Коли в голові - не милосердя, а холодний розрахунок, коли неправильно думаю про когось, коли взагалі не думаю...Немає серця? Є! Бог залишив від Себе. Це як ямочка на щоці - передається у спадок. :) Просто ми ним не користуємось, не цінуємо...В мене є СЕРЦЕ! І це величезна розкіш.