Моє перше Різдво

Ну от, за пакуванням чемоданів у своє недалеке закордоння, чи як ми вже нарекли його «Африканський міні-Китай», Кенію, все частіше думаю про Різдво, яке рішуче і урочисто гряде, сипле подарунками і наступає на п’яти. Це прозвучить зараз дивно, але цьогоріч я святкуватиму своє перше в житті Різдво. Саме Його: без асоціацій, ялинки, снігу і мандаринів. Без корицевого чаю, ночі в костелі, шоколаду і…без рідних. І це не зречення. Просто так схотів Бог. Той, Хто народився у цей День. Той, Хто нестримно любить. Той, хто скоро прийде. Таке враження, ніби Він усе відставив на задній план, засунув за куліси і затулив шторами, лишивши тільки Самого Себе. Найближчого. Найріднішого. Себе як найрозкішнішу Нагороду. Затуливши від усього світу, Він хоче провести цей день зі мною. За шалені тисячі кілометрів від дому, в Африці. І це вперше, коли в мене буде СПРАВЖНЄ РІЗДВО, куди не притягнеш і не приліпиш жодних декорацій.

Коли вперше в голові замайоріла ця думка, то стало трохи хижо і сумно: серце защеміло за рідними, а непереможна тяга до затишку і краси нагадала, як мені цього всього не вистачає. Та Бог вчасно все це замінив Собою. Він нагадав, якою була Ніч Його народження. Неймовірно! Вперше за своє свідоме життя хочу відкрито проголосити, що Різдво – це не тиша! Я серйозно! І то була зовсім не мовчазлива ніч, коли натовпи людей снували сонним Віфлеємом. Ви тільки уявіть: купа прибульців звідусіль, забиті вщерть готелі і будинки, крики тварин і, зрештою, крики дитини, що народжується! Радість батьків і тріумф всесвіту! Ну хіба тут може бути тиша? Хіба була тиша, коли Христос помирав на хресті? О ні! Тоді був землетрус і темрява, але аж ніяк не тиша! Тож і ніч Різдва тишею не назвеш.  

Отож, цьогоріч я не буду прикрашати ялинку, - її замінять високі кострубаті пальми. Я не буду вішати гірлянди – вночі для мене блиматимуть світлячки і сяятимуть скажено гарні африканські зорі. Цього року я не піду до католицького костелу – мій різдвяний вечір заповнять малі африканці з їх льодяниковими мріями і Бог як Винуватець Торжества. Я не буду їсти шоколаду – натомість обома руками триматиму оберемок «шоколадних» друзяк, як найцінніший подарунок від Бога. Я буду дуже далеко від рідних, проте Найрідніші будуть близько-близько, в самому серці.

У передріздвяний час замість пакування подарунків ми пакуємо речі. Замість подорожі по супермаркетах, ходитимемо по джунглях, а замість затишної гірляндово-ялинкової домівки прихистком  нам стане глиняна африканська хижа. І в цьому – не  повірите – щастя! Ісуса зустрів не палац, а ясла! З ним були не вельможі, а пастухи!   А з нами буде ВІН САМ! І Його маленькі Анголи як нагадування того, заради чого варто жити…