СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ ГРУДЕНЬ

Обід: два черпаки і 1500 голодних спиногризів!:)

Зараз на дворі вечір. Я сиджу у місцевій лікарні і доки нема чого робити шкрябаю цю писанину. На ліжку під крапельницею лежить Арафат – один із нашиїх притулківських вихованців.  Арафатові 15 і у нього дуже сильна малярія. Ми з ним тут пробудемо аж до ранку. Трохи моторошно, бо попереду ніч, але з нами Ісус, тому нам утрьох точно не буде страшно!

Отож, доки є час, розажу вам про наш сентиментальний грудень.  Чим швидше стрілка годинника підкочує до Різдва, тим сильніше люди втрачають голову від метушні і цілого оберемку думок і переживань: як прикрасити оселю, що приготувати, у що вдягнутися...а про подарунки – то взагалі окрема тема.  У нас тут теж своя «метушня». Щоправда, з африканським присмаком...



              Табір. Зараз буде дощ...

Останній місяць дуже сильно підкреслює важливість нашого покликання. Майже щодня на подвір’я приходять люди: відчайдушні і безпорадні, згорьовані, голодні, хворі.  І кожен з них має надію і впевненість, що тут їм допоможуть, тут їх не залишать.  І ми не маємо права підвести, проігнорувати, бо ж підписалися бути руками Бога на тому місці, де служимо.  І тому наша буденність трансформувалася у промивання ран, вишкрібаня гною, накладання пов’язок, купування їжі і постійних молитов за зцілення і спасіння.  І Господь відповідає!  Рани загоюються, а душі отримують спасіння. І це наша радість! Ну, і ще крім того наш грудень радував нас чимало.  Аж до сліз!

Сценка. Ісус – Наш Цар!

Так от, розпочну з мега-події. Пам’ятаєте, ми збирали кошти для табору на 2000 діток? Потіштеся з нами! Табір відгремів шумно і весело: з піснями, танцями, іграми і, звичайно ж, смачними сніданувми й обідами.  На останній табірний день до нас зазирнули  у ності батьки табірної дітвори.  І це була чудова нагода розказати їм Євангеліє.  Але ж ви пам’ятаєте, що ворог не спить. Так от, щойно пастор почав проповідувати про спасіння  -  над табором нависли дощові хмари...От скажіть, як ви уявляєте собі словосполучення «багато людей»? Тільки фантазуйте сміливіше, бо людей було РЕАЛЬНО БАГАТО! Ми молилися, аби Бог стримав дощ – і Він його реально затримав! Аж доки пастор не сказав «Амінь!» і не помолився над останньою людиною, яка хотіла покаятись – і от тоді закапав дощ!  І увесь цей «маленький» натовп з 2500 людей  почав рухатись у напрямку церкви!  Ми ніколи не думали, що наша церква може вмістити стільки людей!  Така собі африканська «Рукавичка» J.

Пастор молиться за людей, які хочуть покаятися.

Тож у нас було весело.  Наше притулківське Різдво ми відсвяткували заздалегідь, адже після табору уся наша дітвора роз’їхалася  до своїх родичів на канікули.  Святкували, як могли:  з подарунками і усією можливою їжею, яку тільки можна було придбати і приготувати  в наших умовах.  Ну от, а тепер наш притулок пустує... Ніхто не обмальовує стіни, не приходить обійматися  і не співає о 6-ій ранку під вікном. Ми з нетерпінням чекаємо повернення нашої малечі і шалено за ними сумуємо.

Також сумуємо і за нашими українськими молитовними ангелами.  Вкотре дякуємо їм за молитви і просимо модитися ще!  Тож список на наступний місяць у нас такий:

1.     За повернення діток здоровими від родичів до притулку (це важливо, бо зазвчай діти за канікули встигають підхопити пару-трійку хвороб).

2.     За духовне зростання наших дівчаток-підлітків (зараз дуже важко з ними через їхню поведінку).

3.     За поїздку у Південний Судан ( з 15 по 25 січня заплянована поїздка у табір для біженців)

4.     І ще – моліться, будь ласка, щоби нам з Галею відкрили візу на довший термін!

Дякуємо кожному небайдужому серцю за те, що даруєте нам найцінніше – вашу молитву!