Налюблене і намріяне. Поїздка у Південний Судан!

Скаженопрекрасні суданські краєвиди!

         От скажіть мені, як ви поводитеся, коли збувається ваша мрія? Не дрібязкова, а одна із скажених, захмарних і місцями_нереальних? Щодо мене - я ревіла! Ага, іншого слова сюди не підставиш! Знаю, звучить не дуже художньо_мелодійно і, можливо, хтось із культурно_вишколених підставив би сюди щось штибу: "очі наповинилися слізьми, сльози бриніли у очах, ридання виривалися звідкілясь там..." Але мені то всьо не підходить. Бо я реально ревіла, періодично витираючи (даруйте) соплі рукавом. Ревіла, бо Бог виявився Всемогутнішим, ніж думалось.  Вірнішим, ніж гадалось. Добрішим, ніж уявлялось. І хоч через кордон нам довелося йти пішки майже уночі, бо наш бус не пропустили, хоч довелося пару добрих годин просидіти в іміграційному офісі під пильним наглядом усіх перехожих, попри всі "але" і "нізащо" нам таки поставили омріяну візу (щоправда, без фото (як було замріяно в ідеалі), але все ж!). Перше, що кинулось в очі - то худорбезна корова, що затуляла нам прохід до міграційної служби. Далі - кількагодинні переговори з перспективою ночівлі під відкритим небом і, зрештою, нашим місцевим друзям вдалося відшукати транспорт, завантажити увесь мотлох (ну, не мотлох, а там медикаменти, матеріали для служіння і всяке таке) і майже десяток людей в машину, зачинити двері і рушити з місця. І от тоді почалося...

Під міграційним офісом. Нам дали візу!

         Судан (Південний) чарував, як міг. Закохував у себе, приваблював високими горами, що куталися перистими хмарами, немов шарфиками, від дощової застуди. Затуляв дикий простір пожовклою травою і поміж усієї тієї дивовижної дичини стелив перед нами дорогу! Ох, це навіть більше, ніж мріялося! Це, наче, закохуєшся у незнайомця, а він потім виявляється ще кращим, ніж тобі думалося!

Нові знайомства! :)

          Уганду і Пд. Судан відділяє лише міст через річку, але різниця між ними очевидна! І хоч бідність не менша, але тут якась охайна бідність... Та й люди інші якісь... По-перше, суданці дууже високі! Ага, у міграційній службі до віконця доводилося підстрибувати:) А згодом (чи то, може, нам просто траплялися постійно довговязі?) треба було задирати голову, щоби спілкуватися з людьми. Так от, про людей. ВПЕРШЕ у своєму житті бачила, аби африканський чоловік носив дитину за спиною (як то роблять наші угандійські жінки), ба більше! Вперше бачила, щоби який африканець цілував дитину і підмітав подвір'я! Від побаченого трохи прихопив культурний шок! О, а ше ми вивчили нове слово! Галя зробила кілька знімків і повернула камеру до дітвори, а ті одразу ж почали тицяти пальцями, сміятися і гуртом забелькотіли: "Улюлю!!!" Отож, тепер наш словниковий запас поповнився новим словом)))

Частинка нашої музунгу-угандійської команди:)

      Це дивовижно якось....описувати радість і красу на фоні страху, бідності і смерті....Але на фоні прекрасного усе погане кудись розчиняється! Безпечних місць насправді не існує, але найбезпечніше місце - в центрі Божої волі!І най кажуть, що тут небезпечно, і най кажуть, що тут війна - і що з того? В Україні теж війна! Усі наші дні - в Божих руках!  І в Його волі було привести нас у табір для біженців, до одного з найагресивніших племен на території Пд. Судану - племені Дінка. Це Його поле! Його улюблені....
   Ще багато таємниць залишиться між мною і Богом, але одне можу сказати - Він показав мені МОЄ місце на землі! Ми повернулися до Уганди, але моє серце лишилося за кордоном, за горами, у Пд. Судані. І от тепер ходжу тут по Уганді така безсердечна :) (жартую)))Дуже скоро, у січні, ми повернемося туди знову. Ну, не можу ж я залишати своє серце без нагляду:) Тому до зустрічі, прекрасний Південний Судан!