Про шлюб, сад, метеликів і насіння

Скільки часу треба, аби зрозуміти, що двері запашного саду не розчиняються настіж після вінчального поцілунку? Місце, куди ти входиш, уже колись комусь належало. Щось було взяте від нас. Щось безповоротно зникло. І замість того, аби насолоджуватись ароматом солодких квітів, ловити бедриків і метеликів, милуватись світлячками уночі, їм потрібно закачати рукави і почати спочатку.... А що, якщо Бог не дав їм сад? А що, якщо Бог дав їм насіння, аби відродити сад? А що, якщо сімейний сад - то не букет весільних квітів? А що, якщо це Едем, який так довго лежав у руїнах, жадаючи відновлення і відкуплення?Пробач, якщо замість лавки під квітучим деревом на тебе чекають корчаки і згарища. Але саме так починається сад. Саме так починається ЖИТТЯ - з відкуплення, з насіння, яке падає у землю і помирає, аби дати квітуче життя чомусь новому.І от вони, що колись були двоє, а тепер стали одним, закотили рукави і, не лякаючись заплямувати білу сорочку чи мереживну сукню, ухопились за уламки згаслої колись слави: за гілки і коріння, за надокучливий бур'ян і пожовкле листя...Старанно виполюючи усе, що так довго сиділо в глибині - нині йому тут не місце! Нині ж у цей грунт буде привнесено нове життя! У грунт, неторкану поверхно якого буде зламано, перевернуто, розорано.А коли настав час сіяти, вони дбайливо і уважно підбирали квіти і зелень, дерева і трави - пахучі груші і дикий плющ, солодкі півонії і тердітні незабудки, ароматні лаванду та матіолу. З великою пильністю і обережністю слідкували за тим, що йшло у землю, бо ж знали, - те, що сіють зараз, колись пожнуть великим жнивом!Загортаючи теплий грунт, вони готові були чекати. Чекати довго і терпляче, без видимих змін, не зводячи очей із сірого поля, знаючи, що там, у глибині, заховано скарб. Нитка часу монотонно накручувалась у велику котушку і такі ж нитки-зморшки пометалися коло очей, у кутиках посмішки і на лобі - там, де видно думки. Аж ранком колись проламаний грунт проламався знову - тільки тепер уже зсередини! Перші паростки росли шалено швидко, пагінці, бруньки, листочки, квіти - нове життя вже було не зупинити! На їх очах пустеля розквітала і перетворювалась на сад! Зелень пробивалася крізь тріснуті стіни,обіймала старі колони і вистилала сіру землю! Квіти відкривали пелюстки-очі і дивилися мрійливо і з любов'ю. Тремтяче і трепетно він обийняв зашкарублою рукою молоток, узяв деревину і цвяхи - і от під квітучим деревом з'явилост місце для двох - місце, де тепер уже можна спочити, вдихаючи солодющий аромат таких рідних квітів і повільно насолоджуючись власним сонце-заходом.