Чи існує життя після місії? Мовчання-в-півроку

Фото - Галіне, руки - мої:) 2014 рік

Півроку потому. Я пам'ятаю, як неквапливо пакувала свої наполовину роздаровані пожитки, як гіркий кавалок у горлі не давав дихати, бо навіть у неба були сумні очі. Я пам'ятаю, як плакала мама Вікі, протягуючи власноруч намальовану картину - нас з нею на фоні заходу африканського сонця. Я все ще чую у вухах молитву церкви і відчуваю кілька десятків запрацьованих темношкірих рук на моїх плечах. То був мій останній африканський захід сонця. Остання пісня на лусамії. Остання пробіжка від церкви до хати. Тоді не сумувалось і не плакалось - наче під анестезією мій мозок машинально виконував вказівки і аналізував довкружжя. Усвідомлення прийшло пізніше - коли мерзла в аеропорту Аддіс-Абеби, коли мама привезла пуховик в аеропорт, коли прокручувала стрічку новин, бачила рідне і....не могла потрогати. Коли востаннє розпакувала валізи - тут на 115 Грін Парк Драйв і - вже не було нагоди пакувати їх знову. Немає квапливого відчуття, що вже час повертатись додому, бо ж "вдома" вже тут.
      Що було далі? Чоловік не один раз утирав мої сльози, книжка Кеті Девіс про Уганду летіла у далекий куток від болю і свіжості пересадженого коріння. Ще не раз очі прикипатимуть до мапи і ховатимуться від фейсбучних фотографій місіонерських друзів, які так щедро сипали африканськими усмішками у стрічці, наче кулями у самісіньке серце. Ще не раз мені не хотітиметься казати незнайомцям, що я "колишній місіонер" (бо ж як це?) а Африка усе снитиметься, і снитиметься, і снитиметься....
    Певно, грамотна книжка дала б цьому якесь толкове визначення - типу "пост-місіонерський синдром" чи "післяафриканська депресія" з купою прикладів, фотографій і рецептом одужання. Тільки от фішка в тому, що я не хочу лікуватися. Той, хто хворий на Африку, хворіє довічно.
  Мій світ знову перевернувся із голови на ноги (із реальності, де бода-боди, люди,люди,люди - у реальність, де люди, машини,машини,машини), і ще не раз перевернеться, мов пісочний годинник - скляний і прозорий, відкритий до всього світу, вразливий і такий неідеальний, але, певно, знайомий для тих, хто так само довічно хворий на Африку.