Бог на_5_хв

Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його... (Івана 5:35)

 Почистити зуби, випити каву, наговорити купу слів, зробити покупку в магазині, прослухати пісню, увімкнути світло на іншому кінці коридору, обійняти друга...і ще багато_багато_багато щоденних деталей можна зробити за 5-хвилинний термін. Так цікаво - 5 хвилин у маршрутці або черзі скидаються на вічність. 5 вилин інтернету взагалі не помічаєш. 5 хвилин близькості з найдорожчими - крихти часу, які потім ще довго розтягуєш у спогадах.  Спокійно і тихо підіймаєшся по сходах на горище. Авжеж - там широке підвіконня з товстючим шаром пилу і прекрасним краєвидом. Так само спокійно натискаєш на клямку дверей, аби увійти, вмоститися і провести свої 5 хвилин з Богом. 5 хвилин! "Аж" чи "всього-навсього"? Буває так, що 5 хвилин вирішують все: сказати "так" або "ні", прийняти рішення, покаятися, подякувати...І це самий сприятливий проміжок часу. Буває, що не втримаєшся навіть і 5 хвилин у присутності Бога, бо розумієш, що...сказати нема що. Усвідомлюєш, наскільки грішний і не можеш підвести очей, соромно за себе...Тим більше, якщо знаєш, що Ісус за все поплатився. І тоді ці 5 хвилин здаються страшенною мукою! Та буває, що ладен говорити з Богом годинами, і ще годинами мовчати поряд з Ним...Чи вирішує щось час? Я не знаю. Іноді мені здається, що я сідаю поряд з Богом, дістаю з кишені і розгортаю перед Ним серветку з крихтами мого часу: "Пригощайся!..." Хоча, перед цим самотужки ум'яла цілий буханець часу перед екраном...Здається, що розмова з Богом - то наче шоколадна цукерка, ну, або ж святкова сукня - не завжди дозволиш таке в будні. Та чи варто таке практикувати? Чекати "особливого часу",  аби "потішитися його світлом". Це, наче, сонце, що світить за дня, але ти лишень під вечір висовуєш носа з моторошно_холодного підвалу, аби хоч декілька миттєвостей   потішитися теплом. Хоч можна цілий день насолоджуватися теплом і світлом...Бог не на_5_хвилин. Бог на вічність.