Бог_Чудотворець

Здається, що всі мої примхливі "можна-можна-можна?" Бог виконує кивком голови, ні про що не запитуючи. Він робить дива, наче то невід'ємні атрибути будення і не забуває нагадати, що то - від Нього. За кожним маленьким дивком Бог лишає записку...
     Мені вже не хочеться див - вони й так чималий шмат часу стрімкою вереницею кружляють, йдуть попереду і підштовхують ззаду - і від цього автоматично голова йде обертом. Мені хочеться впіймати ці дива. Хоча б за хвіст, хоч одне з цих див! Роздивитися і залишити біля себе, на згадку.
   Ба навіть не хочеться смакувати цими дивами! Той період, коли омріяні дивища, дива і дивка, немов дорожезні імплантанти "вживлюються" у твоє "сьогодні" смакуванням не назвеш. ЦЕ ЯК МІНІМУМ ВИБУХ. Короткий. Щохвилинний. Але постійний. І під гуркіт отого внутрішнього бомбардування хочеться щосили крикнути Богові в саме небо, що Він Неймовірний!
   Я не знаю, що відбувається. Зараз Бог як ніколи схожий на турботливого і заклопотаного Татка, який постійно наммагається втішити, закутати в радість і захопити. Він знає, що скоро мені госро не вистачатиме отаких "кутанок"...Останнім часом вже з острахом озвучую Богові свої забаганки. Боюся власної нахабності. І ще - того моменту, коли хтось натисне на кнопку "стоп" і дива припиняться. Але Бог вкотре усміхається у відповідь. Ти не маєш права так думати.  Дива тривають, доки ти живеш. Тобто вічно...