Волосся з золотих ниток

Як же я колись хотіла народитися рудою! Це, мабуть, так класно - носити на собі цілий жмут рудого волосся! Здається, що рудих Бог любить по-особливому. Вони для Нього золоті!
 Скільки спостерігаю за цими "золотими" людьми, вкотре переконуюсь, що в них окрім осінньо-листяного волосся і ластовиння є ще щось. І оте "щось" зацікавлює, притягує і не дає спокою.
     Моя любов до рудих почалася з книжки-трилогії про королеву Гвіневру - дружину відважного Артура з Камелоту.  Здавалося, що в неї  руде не лише волосся, а й характер, від якого віяло пригодами, сміливістю і абсолютною відсутністю страху.
   Далі - не менш пригодницьке і бунтарське кіно про руденьку кирпату Енн -  "Anne from the green gables" . Цікаво було спостерігати, як дівчинка вперто наполягала, щоб її ім'я скрізь писали із закінченням на шляхетну літеру "е". Після цього на моїх зошитах з англійської  також красувалося оте шляхетне "е".
   В мене є декілька рудоволосих друзів: художниця Галинка, хлопчик з інтернату Альоша.  Які ж вони гарні! Таке враження, наче сонце добряче їх посипало золотавими блискітками.
   Поряд зі мною в машині сидить Оля. Обережно, ніби ненароком, прошу її зняти шапку - щоб хоч би трішки полюбуватися її гарним рудим волоссям. А пальцям так і кортить торкнутися отих золотавих ниток. Здається, після цього на руках залишається декілька золотих блискіток.