Кава без прикрас

 Вилізти з-під ковдри було б зараз найбільшим подвигом. Проте, цього вперто і наполегливо вимагав будильник, що раз-у-раз дзеленьчав приємною тихою мелодією. Голова наче прикипіла до подушки. Дві останні хвилини сну здавалися найціннішим скарбом у світі. Я би зараз поміняла їх на все, що завгодно: квиток на "Кареніну", останнє місце в маршрутці,  чергу в "Макдональдсі", що от-от підійде...
   Але, на щастя, є речі, перед якими 2 хвилини сну здаються страшенним дріб'язком, - цебто гарна книга, читання Його Слова в перемішку з молитвою, ранковий похід до церкви, щоколадна цукерка з кунжутом та улюблена кава-без-прикрас.
   Запах останньої просто окутав мій ніс. Здається, що я вже на смак відчуваю терпкий відтінок арабіки з ложкою кориці...О, як  же я люблю оцю мою каву-без-прикрас! Яка вона мені смачна без усіляких цяцьок типу молока, вершків, цукру, згущеного молока чи ванілі...Раніше любила таку - вицяцькувану, а тепер не люблю. Лиш пучка кориці для ще добрішого смаку.  І більш нічого. Це, наче, ти спросоння: замружена, каламутна і без макіяжу.
  Я уявляю (чи це вже справді відбувається?), як моя гаряча темно-коричнева кава ароматною цівочкою ллється в улюблену кружку. Хочеться від задоволення зморщити носа і чим дужче вдихнути отой кавово-корицевий аромат. Проте, нічого не відбувається - я все ще в ліжку.
  І тепер мені здається, що кава схожа на молоду примхливу дамочку, що, не дочекавшись співрозмовника, от-от візьме свою вінтажну валізку і піде, голосно хряпнувши дверима.
  Але ні! Моя кава покірно чекає на кухні, в білій декупажованій баночці. Відкинувши останні сумніви разом з ковдрою, тихенько човгаю на кухню - варити свою каву-без-прикрас.