Ще раз/ знову/ вкотре про_Любов

Виходить, що в  душі співають не всі. Є ті, що думають. Я, до прикладу, люблю заколочувати там глибокі роздуми з тезами і антитезами, які згодом вистрибують на блозі чи сторінках моїх соцмереж. От і вчора було щось подібне. Думала про людей і любов до них. Що відбувається, коли людей люблять? І чи можна перестати любити?

В Слові написано, що Ісус, "полюбивши своїх...до кінця полюбив їх" (Івана 13:1) Виходить, у любові є такий собі левел-ап? Чи можна зупинитися на якомусь етапі? Чи залежить це від мене?

Думаю, "перестати любити" - це коли більше не докладаєш друзки у вогонь. Це може бути лінь або ж рішення...Ісус не підкидав друзки. Його вогонь був у Ньому Самому. Ми так звикли жонглювати словами на кшталт "подобатися" "симпатизувати"...та хіба таке притулиш до людей?
 Як на мене, то подобатися можуть речі. Ну, або ж вчинки. Але ні в якому разі не люди. Людей ЛЮБЛЯТЬ. Ага, просто любов буває різною.  Ба нам завжди хочеться любити і щоби нас любити отою Ісусовою і "до_кінця". Ан ні! Бо ж у неї є початок.  Дерево не випинається з-під землі розлогим і гіллястим. Спочатку воно дає про себе знати кволим і блідим пагінцем і вже потім набирає сили і росту в турботливих руках Бога, який поливає його і затуляє від буревіїв.  Отож, любов набирає обертів в "турботливих руках". В таких, що прикладають зусилля і вельми зацікавлені в тому, аби в неї відбувався постійний "апгрейд".