Ранковий похід

Ми любимо це робити! І тому (нарешті!) вже вдруге організовано-спонтанно після домовлень-очікувань-невдалих спроб ми-таки вибралися на наш спільно-омріяний "похід на каву".  Щоправда, він мав відбутися ще тоді, коли випав перший сніг, а зараз відчайдушно сипле останній.
    Ще здалеку через снігову завісу помічаю знайому рідну людину, яка так само знайомо широко-широко розкриває руки для обіймачок. То Руся - рідна душа з багатьма частками мене. В неї такий самий блакитний шарфик, як і в мене.
     Квапимося сховатися від "снігової атаки", що сиплеться, наче з подушок. Забігаємо в кав'ярню і в обох, як завжди, віднімає мову.  Улюбене місце біля вікна вільне - і настрій ще швидше повзе вгору.
      Нарешті ми можемо наговоритися і надивитися одна на одну. Насправді ми так рідко бачимося, що кожна така зустріч схожа на фрагмент якогось насиченого фільму.  В нас є година зі жменькою хвилин, тому намагаємося викласти і взнати одна про одну все-все-все. Говоримо про роботу, натхнення і місіонерство. І вже не дивно, що помічаємо багато спільностей.
    В кав'ярні прохолодно, а з вікна віддає щойно насипаним снігом.  Проте, коли говориш про Бога і спільності, то холодно не буває.  Людина навпроти мене додає щедру порцію тепла.  Я це знаю - біля неї може зігрітися півпланети!
    Наші розмови завжди до чогось спонукають. Колись, після однієї з наких, почалася моя неймовірна пригода з Африкою - ми почали молитися, і вже через рік в ту саму пору я опинилася на півночі омріяного "теплого" континенту.
    Ми молимося. При зустрічах чи на відстані - ми завжди багато молимося одна за одну.
    Руся відкриває мій подарунок (такий сонячний, як і вона сама), - і це мені ще більше додає настрою.
    Час збігає, моя сонячна подружка збирається в місто по справах. А в мене ще є час, щоб почитати. Тому лишаюсь. А від вікна знову стало холодно...