Місто_за_просто_так

Фото - ТР

Колись писала про Місто_без_макіяжу. А тепер здається, що воно взагалі не фарбується. Таке сіро-похмуре довкружжя якось вбиває віру в кольорове містове майбутнє. Та, попри все, я таки люблю своє місто. На мені вже його відбиток. Прив'язана і сплутана ним. І куди б не їхала, знаю, що Рівне - то місце повернення. Точка відліку і кінцевий пункт чергової подорожі.  Люблю ні за що. За просто так. За спогади і відбитки. Місто, де виносила і народила свою мрію...
   Не скажу, що закохана в нього. Ні ж бо! В мене звичка закохуватись в далеких чи близьких незнайомців. От як, до прикладу, Львів, в якому ще жодного разу не була. Впевнена, що при першій зустрічі з ним червонітиму, як школярка.
   З моїм містом все зовсім не так. Це, радше, давня вибудувана дружба. Зі своїми секретами, жартами і потаємними місцями.Воно може сховати мене від усіх. І ще до кінця не знаю - моторошно це чи прекрасно, бо бути ЗОВСІМ самою нереально, а ігнорувати Присутнього - то не дуже добра ідея.
   Місто як місто. Не утопія. Не казка. Не вінтаж. Просто місто для життя.  Наче старий надійний друг, якому ти не пишеш листів і не робиш подарунків, проте з ним завжди затишно і тепло. І в цьому є доля прекрасного!
  Місто з характером. Проте, зараз швидше скидається на затушованого обідраного жебрака, аніж на чепурну дамочку. Що вдієш? Це не привід його не любити, отого жебрака. Бо в такі миті любов підігрівають спогади. Варто лиш поглянути в обнадійливі очі-ліхтарі, що запевняють: "От побачиш! Все буде. Я ще розквітну і розкинуся. І ти знову будеш мене любити. Тільки зачекай ще трішки-трішки..."
 Після такого хочеться чекати. Переглядати фотографії і дивитися в небо.  Воно додає смаку і стоїть над містом, наче живий свідок вже баченого колись.
   Не місто-казочка. Про нього не пишуть історій і не мріють познайомитися. І, мабуть, лиш той, хто його добре знає, може полюбити щире, відкрите, без понтів і прикрас місто_для_життя.
 Місто, що розказує про себе поступово: від зовсім-таки не "Рівних" доріг до вузьких вуличок і затишних-затишних кав'ярень. Це не для тих, хто відвідав раз чи двічі.  Це для тих, хто живе з ним пліч-о-пліч, не чекаючи фейєрверків чи казкових декорацій
. Бо лиш для тих, хто приймає очевидне, згодом відкриваються дива.