"Біла" капітуляція

Завіконня моєї Фотографині

Оце вже зовсім весняний пост, навіяний у прочинену зранку фіранку...Ніщо не втримає тої весняної напористості, бо крижані зимові обійми врешті-таки тріщать по швах. І голова вже сильно-сильно починає крутитися: хочеться нюхати повітря, мружитися на сонці і сповільнювати крок біля квіткових магазинів. А ще - раптом захочеться плакати-плакати, а далі - з'їсти цілу шоколадку без найменшого докору сумління. І хочеться написати щось таке-таке прекрасне! Щоб аж ух! Щоб, читаючи, синхронно виростали крила і відривали твої п'яти від асфальту.
   А ще - цей самий момент, коли тобі на голову "зі стріх вода капле" і ти не дратуєшся, а по-щирому радієш, що вода вже не висить бурульками.  Нарешті почався сезон обляпаних пішоходів, коли ти просто-таки вклоняєшся машинам, що гальмують  перед калюжею.
  І дуже добре, що міф про хрущів, які мають намір цього року прилетіти у пуховиках і вкритих шерстю бедриків, все-таки розтанув разом з величезними кучугурами снігу, що зовсмі нещодавно підпирали вікна, а подекуди, й двері будинків.
   Вже якось скептично і спідлоба дивишся на цей увесь вуличний перфоманс. Гадається, наче зараз знову сонце заплющить очі і всипле снігом. Але ж так хочеться вірити, що весна таки "усвідомила, що вона весна". Ех...вже, навіть, у цьогорічновесняних жартів виросла добряча борода.
 А ще - так цікаво! Кожен думає, що то Бог спеціально для нього продовжив зиму. Ну, правда ж! Робить висновки і виносить уроки. І я теж не виключення. Ба я, навіть, більш ніж переконана, що то Бог зробив спеціально для мене:)  Чому? О...то поки таїна велика! А зараз все, що лишається - з насолодою дихати у фіранку.