Казочка про звичайнісіньке заспане Дивко

        Є така планета, мешканці якої дуже помірковані у схожості між собою. О! Їм так подобається скидатися на когось, аби відчувати себе абсолютно нормальним. Намагаючись приховати свої "несхожості", отримані при народженні, вони так старанно вчаться бути типовими, пересічними, загалом, абсолютно "нормальними" (на їх погляд) людьми.
       Ще змалечку, наче велику крилату мрію, до людини чіпляють типовий мікросвітик з уже заздалегідь намальованими ескізами прагнень, очікувань і соь такої типовенької шкільно-інститутсько-кар'єрної мрійки.  О, насправді, в очах типовості це ж такі гігантські прагнення! Ага, це саме ті, що викликають хвилю захвату і здивування.
     Ось так, по планеті ходять маленькі схожі типовості із заздалегідь намальованими ескізиками. Типові амбіційні "мрійники" купують типові фарбики у не менш типових магазинчиках і, дивлячись на чийсь уже помальований типовий шедеврик, натхненно махають пензликом, щоби, врешті, вчепити ще одну типову картинку в Галереї Буденності.
   В такій галереї сірі-сірі стіни, і від них кожний нововчеплений "шедеврик"  так само набирається тої сірості і, наче, всмоктується у стіну...
   Прекрасно! Надто прекрасно для якоїсь, скажімо, лялькової фабрики чи написаної нашвидкоруч "Казочки про Буденність".  І все було би просто бездоганно, аби щоранку по той бік дзеркала на тебе не лупало заспане звичайнісіньке дивко...Ага, те дивко, що аж пнеться і засапується, малюючи свій типовенький ескізовий шедеврик. Йой, а що ж, коли твоя кострубатість випирається за рамки мольбертика? Доведеться відрубати руку чи ногу...
   Маленьке заспане Дивко...Чого ти лупаєш? А спробуй знайти ще одного тебе! Ага, такого ж! З однією ямочкою на щоці, великими зубами чи вічно прищуреним оком! Спробуй оббігти півсвіту, носячи під рукою свій ескізовий мольбертик. Та закинь ти, зрештою, той мольбертик! Насправді, очі можна відкрити ширше і не боятися вирячкуватості. А сіра Галерея - не єдине місце на планеті, де приймають шедеврики. Ба, навіть, не шедеврики, а шедеврища!
   Хочеш маленьку таємницю? Тсс..Нахилися. Приготуйся бути здивованим, бо вона геть нетипова. Ти готовий? Тоді слухай...Насправді типових людей не існує (це Льюіс колись так сказав). Дивку, ти ніколи не розмовляв із простим смертним. Та що там! Ти, навіть, не бачив його!
       Маленьке заспане Дивко...Ти з'явилось кострубатеньким і зі своїм секретиком. Ага, у кожного є свій секретик! В кожного-кожного! І що ж буде, якщо, скажімо, взяти та й зажбурити отой ескізовий мольберт далеко-далеко?
       А замість нього, наприклад, дістати саксофон, мапу світу і...добрячий шматок щастя?! М? Що скажеш? А якщо зробити свій секретик ключиком, що відкивають дива? І, зрештою, якщо вдихнути життя у свою кострубато-дивакувату мрію? Страшно?
       Ага, бо тепер ризикуєш бути затицяним знаками питання і типово-дивакуватими поглядами.  Та на те ти й Дивко! Нетипове, непересічне, нестандартне.
       Не бійся бути кострубатим і геть не схожим на оті шедеврики із Галереї Буденності.  Забудь про неї!  В таку галерею ніхто і ніколи не приходить по натхнення.  Дивку, надихають несхожості і кострубатості.  І ще - отакі маленькі "секретики", які згодом "вилуплюються" якоюсь гігантською кудлатою мрією.
     Сьогодні вранці посміхнись своєму Дивкові навпроти.  І нехай клаптик сірої стіни, "заброньований" для тебе, замінить чийсь типовий шедеврик. Не страшно. В тебе, Дивку, є світова мапа, кудлата мрія і добрячий шматок щастя!